«Ми познайомилися по телефону. У той час він працював у Києві на різних роботах, на будівельних майданчиках, заробляв ремонтами квартир. Працював разом із моїм знайомим. Цей чоловік дав Валерію мій номер телефону.

 Я й досі пам’ятаю, як він подзвонив мені. Поговорили, познайомилися. Десь, на сьомий день спілкування він приїхав і забрав мене з донькою і повіз знайомити зі своєю мамою. Так ми з ним і почали жити. Валерій дуже чекав дитину. Він був хорошим татом. Робив подарунки дітям і мені. Допомагав у господарстві.

 Любив готувати, коли я була зайнята дітками. Грався з сином і допомагав виховувати. За те, що подарувала сина, чоловік скільки ми прожили, весь час дарував квіти. Ми були дружною, люблячою родиною.» – розповідає Вікторія.