Сикліцкий Назарій Олексійович
30

Сикліцкий Назарій Олексійович

17/10/1984
-
01/02/2015
1

покласти квіти

 Осіннього похмурого дня 17 жовтня 1984 р. народилися в мене відразу два синочка: спершу Назарко, а потім з’явився на світ і його братик – Максимко. На той час ми з чоловіком і ще двома донечками проживали на хуторі недалеко від Тернополя. Сім’я з нетерпінням чекала нас вдома. Але в роддомі Тернополя ми з синочками провели ще довгий місяць, бо Максимко народився слабким і щоб виписатись потрібно було його виходити. Тато Олексій регулярно провідував мене і синочків.

 Через півтора року ми отримали однокімнатну квартиру в Тернополі. На нашому масиві саме відкрили дитячий садочок і старших Юлю і Галю я почала водити туди, а Назарко з Максимком ще були малі. Весною для хлопчиків ми придбали рідкісну на той час двомісну коляску з Прибалтики: Назарко з Максимком сиділи один навпроти іншого і розділяв їх столик за яким вони грались. Того столика їм змайстрував батько з підручних матеріалів, він легко знімався і кріпився при потребі. Я садила хлопчиків в ту колясочку і ми в теплу пору року багато часу проводили на свіжому повітрі.

 На свята ми часто їздили до родичів в село нашим Москвичом. Дорогою хлочики дуже любили по черзі ставати між сидіннями батьків, щоб дивитись на дорогу і бачити як тато керує автомобілем. Вся родина, особливо дідусі з бабусями, дуже трепетно і з любов’ю ставились до внуків. В дитинстві хлопці були дуже схожі між собою і не кожен міг відрізнити де Максимко, а де Назарко. Але була в Назарка характерна риса – велика родимка на шиї зліва.

 Потім був дитячий садочок. Вихователька Надія Ілярівна була дуже уважною і з любов’ю ставилася до двійнят. І навіть тепер, при випадковій зустрічі, вона все розпитує про своїх вихованців: Максимка Сикліцкого і вже покійного Назарка…

  •  З вересня 1991 року до червня 2000 року навчалися мої хлопчики в середній загальноосвітній школі № 23 м. Тернополя. Здобували середню освіту старанно, улюбленим уроком було креслення. В шкільні роки Назар з Максимом найбільше захоплювались паянням схем на гуртках науково-технічної творчості в закладі для юних техніків.
  •  У 2000 році після закінчення школи сини разом всту­пили до вищого професійного училища № 1 м. Тернополя. У 2003 році вони закінчили дане училище. Назарко здобув професію електрогазозварника; водія автотранспортних засобів (категорія “В-С”). Ще зі шкільних років збирали хлопці колекцію улюбленого журналу “За рулем”, жодного номеру не пропустили. Це зокрема вплинуло на їхній вибір професії.
  •  З травня 2003 р. по листопад 2004 р. сини служили в Збройних Силах України, в м. Запоріжжі у внутрішніх військах. Військову службу Назар з Максимом пройшли разом пліч-о-пліч, обоє водіями на ГАЗонах. Ситуації були різні і завдання були складні, але виручав брат брата всюди.
  •  З січня 2005 р. по березень 2010 р. Назар працював машиністом крана (кранівником) в ТОВ Тернобудмеханізація. Разом з ним також працював Максим, бо вони були нерозлучні, всюди були разом. А Тернобудмеханізація – це постійне місце роботи їх тата, Олексія Антоновича. Сини пішли по батьківських стопах, як і батько – обоє стали працювати кранівниками. Тато з гордістю передав синам свій досвід.
  • З березня 2010 р. Назар з Максимом вирішили працювати водіями в ТОВ Тернопільобленерго. З підозрою поставились в колективі до нових молодих працівників, але переконавшись в процесі роботи в їх знаннях і професіоналізмі, колеги стали їх поважати.