Подковиров Юрій Олександрович
41

Подковиров Юрій Олександрович

30/04/1973
-
04/02/2015

покласти квіти

Нікого більше немає. Тільки пам’ять. Тільки фотографії …

– Син з вечора скаржився на болі в спині. Щоб не погіршити загострення, вирішили, що треба пройти цикл процедур в фізкабінеті. Юра прийшов в лікарню, так як біль сковувала руху. Пройшовши необхідні процедури, він одягнувся і вийшов з лікарні. Я в цей час була в коридорі.

 Вибух був несподіваним. Снаряд впав на територію лікарні. Вибуховою хвилею Віру Федорівну відкинуло до стіни. Вона втратила свідомість. Скільки жінка лежала на підлозі, не пам’ятає. Прийшовши до тями, кинулася на вулицю – туди недавно вийшов син.

 Він лежав на землі. З усіх боків бігли люди. Разом з ополченцем мати наклала джгут вище рани, намагаючись зупинити кровотечу. З будівлі вибіг доктор. Пощупавши пульс, констатував смерть. Рани були несумісні з життям.

Цілу вічність – сім хвилин – мати повертала сина до життя …

– Віра в цей час теж була поранена. Закривавлена, вона не бачила себе, не відчувала болю. Вона бігла до Юри. Ми поховали його поруч з дідом, на якого він так був схожий, на 11-му кладовищі Донецька, – розповідає Олександр Олександрович, батько Юрія.