Загинув 13 лютого 2015-го у бою за Дебальцеве: підрозділ потрапив у засідку під час проведення розвідки при виконанні завдання по вивозу поранених 40–ї бригади з села Октябрське. Зазнав смертельного поранення в голову, тоді ж загинули Сергій Карпо та Дмитро Стрєлець. Тіло на БТР-і було вивезено з місця бою, разом з іншими полеглими перевозилося до Артемівська. По дорозі у БТР влучила міна. Перебував у списку зниклих. Ідентифікований за експертизою ДНК у квітні 2015-го.
Історія Життя
Море... Воно вабило Віктора з раннього дитинства. Стати моряком, піти по слідах прадідів - його найзаповітніша мрія. Віктор ріс розумним, талановитим і слухняним сином. «Мене часто викликали до школи, - згадує мама Розалія Віцентіївна, - але жодного разу не для зауважень - лише, щоб отримати подяку за сина чи похвальний лист». У дитинстві в нього було два захоплення - фото і техніка.
Взагалі, у Віті були золоті руки: за що б не взявся, усе вдавалося. Мрія - мрією, але не пов’язав своє життя Віктор з морем, хоч і закінчив «морехідку», ходив у плавання. Та не зміг без коханої дружини, рідних синочків Анатолія та Ярослава, своєї України. Дружина Ольга Василівна зі сльозами на очах згадує: «Я втратила крила, найголовнішу опору у своєму житті. Світ нашої любові по вінця був наповнений радістю, щастям, благополуччям. У сім’ї завжди панували кохання, взаєморозуміння, взаємопідтримка». «Такого господаря, майстра та сім’янина, як Віктор, - говорять сусіди, - важко знайти у всій окрузі.»
Він любив життя, своїм синочкам передавав ази майстерності, таємниці гарного господарювання і любов... найперше, любов до рідної землі. Сім'я, родина для Віктора були найсвятішою цінністю, то ж намагався уберегти найдорожчих людей від будь-якої неприємності, будь-яких негараздів