Море… Воно вабило Віктора з раннього дитинства. Стати моряком, піти по слідах прадідів – його найзаповітніша мрія. Віктор ріс розумним, талановитим і слухняним сином. «Мене часто викликали до школи, – згадує мама Розалія Віцентіївна, – але жодного разу не для зауважень – лише, щоб отримати подяку за сина чи похвальний лист». У дитинстві в нього було два захоплення – фото і техніка.

 Взагалі, у Віті були золоті руки: за що б не взявся, усе вдавалося. Мрія – мрією, але не пов’язав своє життя Віктор з морем, хоч і закінчив «морехідку», ходив у плавання. Та не зміг без коханої дружини, рідних синочків Анатолія та Ярослава, своєї України. Дружина Ольга Василівна зі сльозами на очах згадує: «Я втратила крила, найголовнішу опору у своєму житті. Світ нашої любові по вінця був наповнений радістю, щастям, благополуччям. У сім’ї завжди панували кохання, взаєморозуміння, взаємопідтримка». «Такого господаря, майстра та сім’янина, як Віктор, – говорять сусіди, – важко знайти у всій окрузі.»

 Він любив життя, своїм синочкам передавав ази майстерності, таємниці гарного господарювання і любов… найперше, любов до рідної землі. Сім’я, родина для Віктора були найсвятішою цінністю, то ж намагався уберегти найдорожчих людей від будь-якої неприємності, будь-яких негараздів