Яценко Дмитро Вікторович
36

Яценко Дмитро Вікторович

16/06/1981
-
12/01/2018

покласти квіти

Дуже давно, ще в підлітковому віці Тамара Володимирівна Яценко залишилася круглою сиротою. Молодшу сестру забрали в дитбудинок, а її, 16-річну школярку відпустили на всі чотири сторони. Для дитячого будинку була вже переростком. Так, кемеровчанка виявилася в Донецькій області, в Торезі. Відразу влаштувалася на роботу, про подальше навчання не думала – треба було самостійно, без допомоги рідних, виживати. Тут і познайомилася з білоруським хлопцем. Народили двох синів, сумлінно працювали: Віктор Петрович на шахті, Тамара Володимирівна маляром-штукатуром. У ті роки завжди була робота для штукатура – міські новобудови росли, як гриби.

 Жити б та жити, так рано помер чоловік, і всі сімейні турботи лягли на плечі жінки. Хлопчаки як могли, допомагали матері по господарству. Нелегко було утримувати хлопчаків, доводилося підробляти після роботи – підмазати, заштукатурити, побілити, поклеїти шпалери. Молодший Діма часто говорив матері, щоб побереглі себе, кинула додаткову роботу, що вони з Ігорем допомагатимуть у всьому. А матері хотілося побалувати хлопчаків – без батька ростуть.

 Залишаючи хлопців одних, Тамара Володимирівна була впевнена, що старший син наглядатиме за молодшим. Він був хорошим прикладом Дімі. Після школи пішов служити в армію, в Забайкаллі. Після того, як через поранення його комісували, влаштувався на роботу, одружився, придбав автомобіль. Знаючи, як молодший брат захоплений машинами, давав можливість управляти самостійно. Але водієм Дмитро так і не став. Пішов спочатку вчитися, а потім працювати на будівництво.

 Так склалося, що не встиг Дмитро попрацювати водієм, не встиг одружитися, не служив і в рядах радянської армії. В ті часи був закон: якщо в родині, де немає батька, і матір одна виховує синів, а один з братів отримав під час служби в армії поранення, – його рідний брат відмежовувався від служби.