Джубатканов Артем Володимирович
24

Джубатканов Артем Володимирович

09/11/1989
-
31/07/2014

покласти квіти

 9 листопада 1989 року в другому пологовому будинку міста Миколаєва в родині Джубатканових Володимира Романовича та Олени Василівни народився малюк – богатир вагою 4 кіло 200 грамів, з гучним голосом кремезного чолов’яги.

 Хлопчина ріс здоровим. Спочатку дитячий садок, після пішов до першого класу миколаївської загально освітньої школи № 39, що на Сухому Фонтані. Відмінником-«ботаніком» не був, але навчався добре, брав активну участь у житті класу, школи. З підліткового віку Артем Джубатканов приділяв вільний від навчання час заняттям спортом, любив футбол, силові види спорту та єдиноборства: дзюдо, самбо, карате. Багато читав історичних книжок, в юнацькі роки захопився літературою на військову тематику, вивчав спеціальну, профільну літературу про військову справу.

 Батько Артема, Володимир Романович з зрозумінням поставився до мрій сина, підтримував його, вони часто розмовляли про місце офіцера, про поняття офіцерського патріотичного обов’язку та офіцерської честі. Коли школярі закінчували 9 клас, їм дали завдання написати твір на тему: «Ким я хочу стати в житті». Артем написав про мрію стати професійним військовим, офіцером та захищати Батьківщину, мати вірних, чесних друзів, які б ніколи не залиши його у біді, а він їх також, зустріти порядну дівчину, створити дружню родину.

 На випускному після одинадцятого класу вчителька спитала Артема, чи не змінив він свою думку про майбутнє. Хлопець відповів, що твердо вирішив стати офіцером. Закінчивши школу, юнак подав заяву до Львівського інституту сухопутних військ. На відмінно склав іспити з фізичної підготовки, але за загальним підсумком усіх предметів не добрав два бали. Засмучений і розчарований Артем повернувся додому. Батьки підтримали його: «Нічого, будеш поступати в наступному році». Вони всіляко допомагали з підготовкою до другої спроби вступу до військового навчального закладу. Окрім загальноосвітніх предметів Артем ретельно вивчав спеціальну літературу про обов’язки командира взводу та інші. Цього разу Артем вирішив вступати до Миколаївського вишу на військову кафедру. Ця спроба виявилася вдалою. У 2012 році Артем закінчив навчання та отримав звання лейтенанта. В школу викладачем військової справи не пішов, не пішов і до правоохоронних органів.

 «Мамо, – казав син, – я все ж таки буду тільки військовим». Подав документи до різних частин Миколаєва, Одеси, Дніпра. Олена Василівна згадує про ту мить, коли подзвонили з пропозиціями відразу з двох місць – з Одеси та Дніпра (тоді ще Дніпропетровська). Щастю Артема не було меж – він, його бажання служити країні, народу потрібні Батьківщині. З Одеси надійшла пропозиція про посаду лейтенанта при штабі. Служба в популярному курортному місті, поруч з Миколаєвом, – приваблива перспектива. Але юнак обрав важку роль взводного командира у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді, що базується неподалік від Дніпра. «Мамо, – казав він Олені Василівні, – я хочу мати свій взвод, хлопців, яких би я навчав, став би для них не тільки командиром, а й справжнім товаришем, хочу щоб були ми однією родиною».

 Артем обрав свою долю – нелегку долю польового офіцера. Поїхав до Дніпра, пройшов психологічне тестування. Повернувся задоволеним, йому сподобалося все – частина, офіцери. Незабаром прийшла відповідь. Не вагаючись, хлопець подає рапорт про зарахування до військової частини та вирушає в селище Гвардійське. Одразу після прибуття новопризначений командир взводу завзято береться за службові справи, увесь час проводить зі своїм взводом – разом на заняттях, разом на відпочинку. Телефонуючи додому, розповідав про службу, товаришів. Олена Василівна згадує, що він був відповідальним і уважним до своїх підлеглих. Одного разу син розказав, що в одного солдата, хлопця з бідної сім’ї, погане військове взуття, тому він віддав йому свої берці. Іншим разом Артем за свою офіцерську зарплатню бійцю зі взводу придбав однострій… Мрія молодого офіцера стала реальністю – він був упевнений у своєму взводі, а бійці десантного взводу впевнені в лейтенанті Джубатканові.

 Ще у 2011 році в Миколаєві Артем познайомився з дівчиною Тетяною. Почали зустрічалися. Поступивши на службу, хлопець покликав Тетяну до себе і невдовзі вона переїжджає на Дніпропетровщину. Оселилися у Новомосковську, що поруч із Гвардійським.