Бабкевич Олег Іванович
39

Бабкевич Олег Іванович

07/11/1974
-
23/08/2014

покласти квіти

 Народився 07 листопада 1974 року в с. Висоцьке на Кіровоградщині. Родина Бабкевичів – це справжня династія залізничників: дідусь – заслужений залізничник, на залізниці працювали і батьки Олега, дядько, брат. Тож і хлопець після закінчення Помошнянської школи, пішов працювати на залізницю монтером шляху. Батьки багато працювали і Олега змалечку привчили до роботи – він і вдома був незамінним помічником по господарству і в подальшому, де б не працював, до своєї роботи завжди ставився відповідально, ретельно та наполегливо відпрацьовуючи всі повсякденні завдання.

 У 1992 році Олег Бабкевич був призваний на строкову службу, яку проходив в Дніпропетровську у внутрішніх військах (в/ч 3006). У грудні 1994 року, повернувшись із армії, Олег заїхав до своєї колишньої однокласниці, яка проживала у м. Вознесенську. В цей час в неї в гостях була подружка Олена. Молоді люди познайомились, сподобались одне одному і почали зустрічатись. «Близько півроку, – згадує Олена, – Олег приїздив до мене на вихідні, а 20 травня 1995 року ми одружилися». Молоде подружжя оселилося у Висоцькому. Невдовзі Олег удочерив дворічну доньку Олени від першого шлюбу – Олю, а вже у 1996 році народжується спільна донечка Катерина, у 2002 році – син Артем. «Він був дуже хорошим сім’янином, прекрасним батьком і чоловіком. За 20 років подружнього життя Олег жодного разу на мене навіть голос не підвищив, – розповідає Олена. – Дітей дуже любив, завжди знаходив для них час – і погратися, і щось пояснити. До всіх ставився однаково – Оля ніколи не відчувала, що вона не рідна.

 В школі Олег був членом батьківського комітету, завжди ходив на батьківські збори, тож був в курсі шкільного життя дітей, їх успіхів, допомагав школі з ремонтами. Взагалі він безвідмовним був, чуйним, відповідальним, ніколи ні з ким не сварився. Немає жодної людини, яка б мала на нього образу. І колеги по роботі, і односельці його дуже поважали», – зі смутком і гордістю підсумовує жінка.

 У 2003 році родина Бабкевичів переїхала в смт. Олександрівка Миколаївської області. Тож Олег перевівся зі станції Висоцьке, де працював спочатку бригадиром, а потім майстром, на станцію Трикратне монтером колії 5-го розряду. Незадовго до переведення в нього почала розвиватися хвороба очей, через яку, врешті-решт, Олег, після 18 років роботи на залізниці, змушений був звільнитись за станом здоров’я, потім певний час працював у будівельній компанії в м. Кіровограді. Олег рано втратив рідних – один за одним пішли з життя мати, батько та молодший брат. Може почасти через це до родини дружини він ставився як до рідних, таке ж відношення отримував і навзаєм. Олена пригадує, що коли вони одружились, її сестрі було 7 років, і Олег називав її «моя маленька», а коли у 2007 році помер тесть, то Олег взагалі став хазяїном на дві сім’ї: часто навідувався, допомагав по господарству.



Орден «За мужність» III ступеня